Сучасний світ з його стрімким бігом вимагає застосування найшвидших і найдешевших
способів процесів генерації і передачі знань. Електронне навчання (E-learning)
є одним з можливих інструментів, які дозволяють вирішувати цю гостру проблему
сучасності. Найактивніше впроваджується електронне навчання в США та Канаді.
Серед Європейських країн лідерами є Великобританія, Німеччина, Італія та
Франція. Останніми роками все ширше впроваджується електронне навчання в
Україні.
Електронне навчання (англ. E-learning, скорочення від англ. Electronic
Learning) – система навчання, за допомогою інформаційних,
електронних технологій. Часто тлумачиться, як синонім таких понять: дистанційне
навчання, навчання з застосуванням комп’ютерів, мережеве навчання, віртуальне
навчання, мультимедійне навчання, мобільне навчання.
Коли і як
винило електронне навчання? Які перспективи розвитку електронного навчання?
Окремі історичні аспекти становлення електронного навчання вивчали вітчизняні
дослідники: Н.М. Кіяновська, С.О. Семеріков та інші.
Як зазначає вітчизняний дослідник С. О. Семеріков, розвиток
електронного навчання відбувався на трьох етапах. Перший етап охоплює період з
моменту появи електромеханічних комп’ютерів до широкого впровадження
електронних комп’ютерів (20-50-ті роки ХХ століття). Цей етап характеризується
застосуванням у навчальних закладах різноманітних технічних засобів навчання
(ТЗН): механічних, електромеханічних та електронних індивідуалізованих
пристроїв, за допомогою яких подавався навчальний матеріал та виконувався
контроль і самоконтроль знань. Позитивним моментом цього етапу є спроба
перекласти важку працю педагога на механічні, електромеханічні та електронні
пристрої.
Другий етап охоплює період 50-80-х років минулого століття та пов’язаний
з широким використанням електронних обчислювальних машин (ЕОМ). Це був період
розвитку так званого програмованого навчання – навчання за заздалегідь
розробленою програмою, в якій передбачені дії як учнів, так і педагога або
навчальної машини. Ідея програмованого навчання була запропонована в 50-х роках
ХХ ст. американським психологом Б. Скіннером для підвищення ефективності
управління процесом навчання з використанням досягнень експериментальної
психології і техніки. Проблеми
програмованого навчання в різні роки досліджували як українські, так і
зарубіжні науковці: Г.О. Балл, В.П. Беспалько, А.Ф. Верлань, П.Я.
Гальперiн, В.М. Глушков, О.М. Довгялло, М.І. Жалдак, Г.С. Костюк, Н.Ф. Тализiна
та інші.
Відповідно до біхевіористської теорії навчальні програми повинні
вирішувати завдання отримання та закріплення правильної реакції навчаючих. Для
вироблення правильної реакції використовуються принцип розбивки процесу на
дрібні кроки і принцип системи підказок. Складний матеріал розбивається на
найпростіші елементи (кроки), кожен з яких учень зміг би зробити безпомилково.
При включенні в навчальну програму системи підказок необхідна реакція спочатку
дається в готовому вигляді (максимальна ступінь підказки), потім з пропуском
окремих елементів (зменшення підказки), а в кінці навчання потрібно абсолютно самостійно
виконати завдання (зняття підказки).
Навчальні програми, побудовані на біхевіористській основі, поділяють на: а) лінійні,
розроблені Б. Скіннером; б) розгалужені,
розроблені Н. Краудером.
У цей період була створена велика кількість інтелектуальних навчаючих
систем, комп’ютерно-орієнтованих систем навчання, комп’ютерної підтримки
навчального процесу, комп’ютерних систем контролю знань тощо. Були розроблені спеціалізовані
програмні засоби – автоматизовані навчальні системи PLATO, Coursewriter, Tutor та інші. Цьому
сприяли очевидні переваги електронних комп’ютерів над електромеханічними –
наявність пам’яті для зберігання навчальних матеріалів, висока швидкість
опрацювання та розрахунків, більш широкі засоби для перегляду навчальних
матеріалів та багато інших.
Програмоване навчання має ряд переваг: дрібні дози засвоюються легко,
темп засвоєння вибирається учнем, забезпечується високий результат,
виробляються раціональні способи розумових дій, виховується вміння логічно
мислити. Однак воно має і ряд недоліків, наприклад:
- головним
недоліком розробок цього періоду була стаціонарність та автономність, пов’язана
з використанням «великих» обчислювальних машин або, в кращому випадку,
зв’язаних з ними терміналів;
- було
важко реалізувати обмін освітніми ресурсами та послугами між великою кількістю
користувачів;
- не повною
мірою програмоване навчання сприяє розвитку самостійності учнів;
- вимагає
великих непродуктивних витрат часу;
-
застосовується лише для алгоритмічно розв’язаних пізнавальних завдань;
- забезпечує
отримання знань, закладених в алгоритмі і не сприяє отриманню нових;
- надмірна
алгоритмізація навчання перешкоджає формуванню продуктивної пізнавальної
діяльності.
Загалом же, програмоване навчання стало новим етапом в педагогіці. Воно
виникло з потреб удосконалення традиційного навчання і створення кращих умов
для реалізації дидактичних принципів навчання. Програмоване навчання надало
поштовх розвиткові нових технологій навчання, розробці теорії та практики
технічно складних навчальних систем.
З появою комп’ютерних мереж та персональних комп’ютерів (з 80-х років
минулого століття) розпочався третій етап розвитку електронного навчання. Ідеї
програмованого навчання стали відроджуватися на новій технічній основі (персональні
комп’ютери, телекомунікаційні системи, мікрокомп’ютери тощо) у формі комп’ютерного,
або електронного навчання. Теоретичне обґрунтування та наукове забезпечення для
впровадження електронного навчання у навчальний процес ВНЗ, ПТНЗ та ЗНЗ
здійснили зарубіжні та вітчизняні дослідники: М. Розенберг, Е. Роззетт,
В.Ю Биков, В.М. Кухаренко та інші.
Нова технічна база дозволяє майже повністю автоматизувати процес
навчання, будувати його як досить вільний діалог учня з навчальною системою.
Роль вчителя в цьому випадку полягає в основному в розробці, налагодженні,
корекції і вдосконалення навчальної програми, а також проведенні окремих
елементів безмашинного навчання. Багаторічний досвід підтвердив, що програмоване
навчання, і особливо комп’ютерне, забезпечує досить високий рівень не тільки
навчання, а й розвитку учнів, викликає у них неослабний інтерес.
Виключно потужний імпульс у розвитку освітніх технологій та електронного навчання пов’язаний з
використанням глобальної мережі Інтернет. Не випадково за визначенням фахівців
ЮНЕСКО: «e-Learning – навчання за допомогою Інтернет і мультимедіа». До
E-learning відносяться електронні підручники, освітні послуги та технології. Використання
спільних та розподілених ресурсів, Web-технологій, віддалений доступ до
навчальних матеріалів забезпечив суттєве підвищення ефективності професійної
підготовки, її доступності та масовості. Мережні технології, висока якість та
підвищення апаратного забезпечення уможливили створення професійних середовищ
та систем для надання освітніх послуг і реалізації різних видів формальної
(організованої) та неформальної (спеціально не організованої) освіти. Ключовими
термінами цього періоду є Інтернет, Web-курси, гіпертекст, віртуальне навчання,
віртуальний університет, неперервна освіта, навчання протягом усього життя, дистанційне
навчання, електронне навчання та мобільне навчання.
Основними елементами електронного навчання на сучасному етапі є:
- самостійна
робота з електронними матеріалами з використанням персонального комп’ютера, інформаційно-телекомунікаційного
зв’язку, мобільного телефону, DVD-програвача, телевізора тощо;
- отримання
консультацій, порад, оцінок у територіально віддаленого викладача (тьютора), можливість дистанційної
взаємодії;
- створення
розподіленої спільноти користувачів через комп’ютерні мережі для проведення загальної
віртуальної навчальної діяльності;
- своєчасна
цілодобова доставка електронних навчальних матеріалів;
- стандарти
і специфікації на електронні навчальні матеріали та технології, дистанційні
засоби навчання;
- формування
та підвищення інформаційної культури в усіх керівників підприємств та
підрозділів і оволодіння ними сучасними інформаційними технологіями;
- освоєння
і популяризація інноваційних педагогічних технологій, передача їх викладачам;
- можливість
розвивати і створювати навчальні веб-ресурси;
- можливість
у будь-який час і будь-якому місці отримати сучасні знання з будь-якої доступної
точки світу;
- доступність
вищої освіти особам з особливостями психофізичного розвитку.
Сучасне молоде покоління – в основному мережне покоління, для якого
електронний спосіб отримання інформації (в даному випадку саме навчальної) є
нормальною складовою життя. У більшості випадків високі технології в освіті
вітаються студентами й учнями, адже знання, вміння, навички знадобляться їм у
самовдосконаленні та кар’єрному зростанні. Інформаційні комунікаційні
технології стали їх робочим інструментом. Широкий спектр методів електронного
навчання дозволяє вибирати метод з урахуванням індивідуальних вимог та
уподобань слухача і забезпечити:
- зручний
час і місце для навчання;
- міцне
засвоєння знань;
- постійний
контакт з викладачем;
- індивідуальний
графік навчання;
- економію
часу і грошей.
Сучасні комп’ютерні телекомунікації дають змогу формувати в учнів необхідний
рівень знань і вмінь аналізувати, порівнювати, узагальнювати, знаходити й опрацьовувати
інформацію, пов’язувати її з питаннями, що вивчаються, тобто формувати
інформаційну компетентність школярів.
Завдяки електронному навчанню основною формою організації урочної або
позаурочної діяльності з навчального предмета в мережі Інтернет може стати
телекомунікаційний проект. Навчальний телекомунікаційний проект – це спільна
навчально-пізнавальна, творча або ігрова діяльність учнів-партнерів,
організована на основі комп’ютерної телекомунікації, яка має загальну мету,
узгоджені способи діяльності й спрямована на досягнення її загального
результату.
Таким чином, ми розглянули основні етапи розвитку електронного навчання.
Перший етап характеризувався початком впровадження автоматизованих систем у
навчально-виховний процес. Новим етапом в педагогіці стало програмоване
навчання, що надало поштовх розвиткові нових технологій навчання, розробці
теорії та практики технічно складних навчальних систем.
На сучасному, третьому, етапі розвитку освіти засоби обчислювальної
техніки створюють складні системи навчання, які дають змогу в навчальних
програмах враховувати індивідуальні особливості учнів, здійснювати навчання дистанційно
в режимі діалогу, широко використовувати під час пояснення статичну та
динамічну наочність. На уроці із застосуванням сучасних засобів навчання учень
і вчитель стають партнерами, що є необхідною умовою і засобом підвищення
дієвості аудіовізуальних посібників, усвідомленого сприйняття й засвоєння учнями
навчального матеріалу.
Автор С.П. Лабудько.
Немає коментарів:
Дописати коментар